Софія Федина: «Втомилися від війни? Дивіться, щоб військові не втомилися вас захищати»

0
24
Софія Федина
Софія Федина

Провалена зустріч 80 ОДШБ, фестивальний Львів та толерантність міста до усього московського. Про це та багато іншого 4 студія поспілкувалася з відомою співачкою, викладачем факультету міжнародних відносин, волонтером Софією Фединою.

Зустрічаємось з нашою героїнею біля пам’ятника Шевченку. На знаковому для неї місці. Кілька років тому вона на площі перед пам’ятником днювала і ночувала, як активний учасник і голос Львівського ЄвроМайдану. 

 – Як змінилося ваше життя за ці роки?

– У контексті громадської позиції та активності, ставлення до держави і життєві пріоритети – не змінилися. Які були до Майдану, такі є і зараз. Лиш сьогодні мої життєві цінності є більш зрозумілі для широкого загалу. Що таки змінилося – більше роботи, знайомств, помінялися друзі, а з ними помінялися і недруги. І головне – реалії в яких ми живемо! Пам’ятаю 2009-2010 рік, коли я записувала альбом до 100 річниці з дня народження Степана Бандери, і брала участь в патріотичних акціях, багато хто мені казав: «Кому то треба?». Під час Майдану і на початку війни це стало актуальним і популярним, а зараз це просто нормальний спосіб життя кожного українця.  Можливо, найбільша зміна для мене,  яка відбулася з того часу, це те, що я стала жорсткішою в своїх судженнях, більш нетерпимою до зневаги моєї держави і тих, хто її захищає.

Софія Федина
Софія Федина

– От власне про зневагу. Як оцінюєте те, що на зустріч з 80 бригадою прийшло 100 людей, а ввечері, на сумнозвісний «Леополіс Джаз Фест» тоді прийшли сотні?

– По-перше, була провалена інформаційна кампанія. Інформація про цю зустріч з’явилася лише в середу напередодні. Багато моїх хороших друзів-волонтерів, навіть не чули про такий захід. По-друге, на жаль, більша частина людей таки звикли до війни: «Ну прийшла 80-ка, прийшла і Слава Богу». І це нормально. А по-третє,  і це найголовніше до осмислення, є великий прорахунок у стратегічному плануванні  і виставленні пріоритетів.  Бійці 80 ОДШБ, зокрема, захищають нас  від московської агресії сході України. Тобто, вони забезпечують наше право жити в мирному Львові. Тому все, що відбувається в місті, можливе лише завдяки нашим захисникам, і зокрема 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді. Все, що ми маємо тут, воно би мало бути підпорядковане інтересу зустрічі 80-ки. І це мало б для всіх нас, і для гостей міста бути предметом великої гордості –  зустріти героїв. Я не розумію чому всі делегації, які на той час перебували у Львові, учасники різноманітних акцій, а їх було безліч, не були на зустрічі 80-ки? Бо місту, напевне, це є непотрібне, чи їм щось інше є потрібне? І якби ж це було один раз.. Ми спостерігаємо, що військове питання завжди не в пріоритеті, воно завжди якесь другорядне.

Софія Федина
Софія Федина

– Це ще один камінь у бік «відкритого до світу» Львова…

– І не лише це. Місто «кишить» толерантністю. На жаль, це негативний наратив. Скрізь занадто толерантне ставлення до московськомовних і новоприбулих, які в результаті себе поводять тут як господарі вдома. Занадто толерантне ставлення до тих, хто порушує закон, до тих, хто руйнує пам’ятки архітектури, зводячи багатоповерхівки…. і цей перелік можна продовжувати. Це з усіх сторін формує середовище, в якому кожен сам за себе і кожному начхати один на одного, в результаті. Дивно, але у Львові стрімко зменшується те середовище, в якому є повага до війська.  Якщо ми не будемо підтримувати своїх воїнів, в якийсь момент їм може і перехотітися нас захищати.

– Чи дійсно люди втомилися від війни, як про це часто говорять?

– Найбільше кричать про те, що в АТО (тепер ООС) зрада, немає забезпечення,  як військове керівництво гнітить солдатів ті, які ніколи там не були. Найбільше кричать про зраду Майдану ті, які в житті на Майдані не були. І найбільше про втому від війни говорять ті, які ніколи ні копійки не дали, не допомогли.

Є інша сторона медалі: існує тотальне «звикання» до болісних новин. Бо не можна весь час жити в емоційно напруженому стані війни. Я в якийсь момент теж втомлююсь від цієї допомоги, від усіх цих складних хвилин, спілкування, переживання. Але в момент, коли спілкуєшся з бійцями, бачиш їх звитягу і патріотизм – втома  просто пропадає. Моя втома порівняно з їхньою втомою – це  абсолютний ніц.

Софія Федина
Софія Федина

Повертаючись до 80-ки. Хлопці раді були такому маршу?

– Зізнаюся, хлопці були проти цієї зустрічі. Бо, щоб провести цей захід хлопців, які щойно з передової і мріяли обійняти рідних, кілька днів тримали у частині.  Хоча й значна частина бійців усвідомлювали засадничу потребу такого дійства, щоб розворушити львів’ян, і як очікувалося, отримати самим великий позитив від зустрічі.

– Чи можемо ми виправдовувати численні фестивалі і концерти в час війни?

Ці фестивалі потрібні, це світовий резонанс, це делегації з усіх можливих країн світу, це є імідж, зрештою певна альтернатива «спати-їсти» туристам та  секс- або алкотуризму. Але якщо в цьому всьому не буде поставлений правильний український, захисний акцент – ці всі фестивалі будуть працювати на біду. Тим паче, якщо це робиться за московські гроші,  з московською пропагандою і московською мовою…

Ті заходи мали б «працювати» на користь воїнам. По-біблійному, десятина зі всього мала би просто відраховуватись на окремий рахунок, з якого би вирішувались потреби війська. Наприклад, було обіцяно збудувати 3 будинки для АТОвців, зокрема для інвалідів, родин загиблих і для сиріт. Збудували з величезними проблемами тільки один, двоє вже не будуть будуватись, бо, як завжди, немає грошей. Ось ця десятина з кожного фестивалю, з кожного заходу могла б спокійно збиратись на будівництво тих двох будинків. Але тут є і інше питання, хто буде контролювати, щоб ті гроші не пішли кудись ще?

Софія Федина
Софія Федина

– Ви, як людина мистецтва, як представник інтелігенції, як викладач, скажіть, Львів – зараз місто чого? Бо часто можна почути, що Львів-місто пива, Львів- місто секс-туризму, як ви вже згадали. На що перетворився зараз Львів?

– Деградація Львова як культурної столиці України відбувається масивними  кроками. І якщо люди, і керівництво міста не усвідомлять того, що відбувається, то Львів за кілька років стане ніким і нічим. Тому що з одного боку ми спостерігаємо змосковщення Львова. Місто, яке називали українською столицею України, вже навіть не є найбільшим україномовним містом світу, вже він цей статус втратив. Якщо ми говоримо про туризм, маємо цей «ширпотребний» туризм, люди не їдуть дивитися на пам’ятники, архітектуру, а їдуть напитися, нагулятися і ходити від кнайпи до кнайпи. Ми втрачаємо статус міста-спадщини ЮНЕСКО тому що, ми бачимо масове руйнування пам’яток, масову забудову багатоповерхівками.  Руйнування Італійського дворику, викинуті ренесансні камені, махінації з реставраціями, які більше нагадують зачистку… Львів вже не є тим   містом, у яком вишукана львівська атмосфера, і з цього страшенно прикро. Тепер кав’ярні не для львів’ян, ресторани не для львів’ян, ціни не для львів’ян, транспорт не для львів’ян. За все це несуть відповідальність і чинний міський голова і чинна міська рада, улюблене слово якої, здається, толерантність. І всі ми, які вважають, що від нас нічого не залежить і ми нічого не можемо змінити.

– Толерантність до чого?

– До тих, хто на нас наступає, у різних проявах і на різних фронтах. І волю їм дає наш тотальний комплекс меншовартості. Зокрема толерантність до московської мови і до тих, хто нею говорить і поширює. Буває, що я днями не чую на вулицях української мови, зокрема у районі в якому живу (Шевченківському районі, район Топольної) Люди, які приїхали сюди зі Сходу, вирішили що вони тут господарі, і вони будуть жити так, як вони жили там. Але так, як вони жили там – призвело до війни, і невже вони хочуть, щоб війна прийшла сюди?  Ось з цими моментами мені важко змиритися.  Тому треба відповідально наступного разу обирати мера і міську владу, що не пустити війну в місто.

Софія Федина
Софія Федина

– Пам’ятаю одне своє інтерв’ю, в якому один громадський діяч казав, що коли Донбас і Крим переїхали до нас, ми як господарі, як добрі люди, просто посунулись зі свого ліжка і дозволили їм лягти.

– Так і було.

-Що нам робити зараз? Нам скинути їх з ліжка чи обережно просити посунутись?

Ну, по-перше, якщо вилізли на наше ліжко, то треба їх трохи посунути і вказати їхнє місце, як би це образливо не звучало щодо тих, хто приїхав. Властиво, є люди які зрозуміли куди вони приїхали, і прийняли правила цього міста. А є ті, які вилазять на голову, от щодо них, це ті люди які не розуміють цивілізованої мови, вони розуміють тільки жорстку позицію, так само, як і представники Московської федерації. Поки їх не поставиш на місце, вони не розуміють, чия сила зверху. Наша чемність в певному розумінні і призвела до війни.

Софія Федина
Софія Федина

Знаю, що ви заснували Громадський рух інформаційного захисту України. Розкажіть в чому мета, на скільки він зараз розвивається і чому це важливо?

– Те що зараз твориться в інформаційному просторі, це з одного боку повний штурм, з другого боку – це повний маразм. І настільки бурхливий цей потік інформації, що навіть досвідчені люди інколи не в стані відрізнити правду від неправди і не в стані виокремити ті речі, які є найважливішими. Власне, створити цей рух було ідею авторитетів української нації, які живуть тут у Львові, це і Ігор Калинець, і Богдан Стельмах, і Андрій Содомора, і Михайло Косів і ще багато інших. Ці люди протягом багатьох десятиріч, будували і боролися за нашу державу.

У цього Громадського руху немає якого конкретного керівника, є вільне середовище, до якого  щодня дуже багато людей доєднується, зокрема через групу у Фейсбуці. На жаль, в шаленому вирі інформації люди не хочуть думати. Вони просто сканують поверхнево інформацію, і десь там поширили, десь переслали. А треба подумати проаналізувати перед тим, як щось з нею робити. Ну і крім того, аби аналізувати інформацію треба враховувати попередню інформацію і власний досвід. Нам зараз пропонують «нові курси», треба подумати наскільки «новий курс» хороший в порівнянні з тим, що ми зараз рухаємося до Європи і в НАТО, і що це буде за новий курс і куди він призведе? З другого боку, коли нам один з кандидатів розказує як він буде розбудовувати нову армію, треба врахувати, що коли він був Міністром оборони – він розпродував армію.

Софія Федина
Софія Федина

– Де, на вашу думку, зараз найбільш небезпечніша війна: на фронті, в головах людей чи в ЗМІ? Де вона найстрашніша?

– Я б сказала що на фронті зараз найпростіша війна іде. Там зрозуміло, де свої, а де вороги. А поза фронтом іде інформаційна війна за свідомість людини, і часто ми помічаємо атаки, коли вони вже були зреалізовані. Інформаційна агресія проти України ведеться в усіх можливих просторах, і використовуються усі можливі сфери. Треба пам’ятати, що ця війна триває і на культурному фронті, на дипломатичному фронті, енергетичному, інформаційному, політичному і т.д. І головне завдання на даному етапі, як ми бачимо, розхитати українське суспільство, поширити середовище зневіри у всьому, що відбувається, і заставити людей розчаруватися, опустити руки, а ще краще пересварити між собою усі конструктивні середовища.

Софія Федина
Софія Федина

– І наостанок, про особисте. Нещодавно натрапила на ваше інтерв’ю, в якому казали, що шукаєте собі військового який вміє готувати. Ваш хлопець військовий вміє готувати?

– Мені завжди хотілось зустріти чоловіка, з яким хотілось себе відчути слабкою  жінкою, поруч з яким можна розслабитись, який пригорне, і тобі буде затишно і спокійно. Частково це було стратегічне рішення – шукати чоловіка, який вміє готувати, бо я не вмію. І в мене на це ні часу, ні сил, особливо моральних на це не вистачає. Для мене готувати їжу це катастрофа, легше застрелитися. Я навіть жартувала, що я можу з СВД стріляти, тільки най хтось готує. Найсмачніші страви, які я їла в своєму житті – це був полігон і це була передова, буквальна за кількасот метрів від сепаратистів, там хлопці таку смакоту готують, ммм. Воно якось по-справжньому, все якось щиро. Моє чудо, мій воїн, не дуже вмів готувати їсти, але він із задоволенням вчиться і я біля нього трошки, разом набагато цікавіше.

– Як ви познайомились?

– Ми вже два роки разом, він  пройшов і Луганський аеропорт, Піски, Авдіївку, Слов’янськ і багато-багато інших точок, майже 4 роки був на передовій, і навіть після поранення повернувся туди. А познайомились дуже банально. Я передавала кріплення для приборів нічного бачення на каски для хлопців з 80-ки.  За ці чотири роки військо стали частиною мого життя і це один з позитивних наслідків цієї національно визвольної боротьби: ми маємо реально крутих захисників, якими і можна і треба пишатися!

Спілкувалася Дар’я Бавзалук, спеціально для Четвертої студії.

Фото із особистого архіву Софії Федини.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here